Украинская Православная Церковь

5 листопада 2019 року Предстоятель Української Православної Церкви Блаженніший Митрополит Київський і всієї України Онуфрій відзначатиме своє 75-річчя. 

Інформаційно-просвітницький відділ УПЦ публікує інтерв’ю з Блаженнішим Владикою журналіста ТК «Інтер» до цього ювілею та з нагоди 5-річчя Предстоятельського служіння Його Блаженства. Бесіда відбулася в переддень Дня Хрещення Русі. 

– Ваше Блаженство, День Хрещення Русі називають днем народження нашого народу. Як Ви вважаєте – вибір князя Володимира міг бути іншим? Саму подію було зумовлено або ж вона є збігом історичних обставин?

– Хрещення Русі – це подія, котра для нас має величезне значення. Але насіння християнства на нашій землі було посіяне ще апостолом Андрієм Первозванним в І ст. після Різдва Христового. Ми знаємо з літописів, що він піднявся по Дніпру на північ і під час цієї подорожі зупинився на київських пагорбах. Він благословив їх і сказав пророчі слова, що тут буде град великий та безліч церков, і що в них прославлятиметься Ім’я Боже. Потім він дійшов до місць, де нині стоїть Новгород, після чого через землі сучасних Румунії та Болгарії дійшов до Греції, де й віддав своє життя за Христа.

Ми знаємо, що вже за часів апостолів на тому місці, де потім виник Київ, жили люди, і вони прийняли те насіння християнства, котре щедро сіяв Первозванний учень Спасителя. Це насіння жило в нашому народі довгі століття. Можливо, вони не давали до пори до часу рясних сходів, але це й не дивно – все розвивається поступово. І віра теж.

Хтось скаже, що так було тому, що наші давні предки були людьми дикими, але я б заперечив це, тому що наші «дикі» предки не заподіяли жодного зла святому апостолу Андрію. Він проповідував, говорив про Христа, і його відпустили з миром. А коли прийшов до цивілізованого світу язичницького – до греків, то вони його вбили. Розіп’яли. Виходить, вони були лютіші за нас. Просто сталося так, що в силу якихось політичних, географічних обставин їхня земля дала паростки християнства швидше. У нас – повільніше.

Святий князь Володимир спровокував дуже потужний духовний сплеск. Він створив усі умови для бурхливого розквіту християнства. Знаєте, навесні, буває, лягаєш спати – дерева в одному стані, немов завмерли в очікуванні. А вранці встаєш – вони вже всі укриті прекрасними квітами. Розцвіли за одну ніч. Отаким був і духовний сплеск при святому князі Володимирі.

Князь був авторитетним правителем великої, сильної держави й хотів кращого для свого народу. Духовні пошуки привели його до прийняття Православної віри, й слідом за ним увесь народ прийняв християнство. Ці доленосні зміни було обумовлено, по-перше, його внутрішнім бажанням преображення і, звичайно ж, прагненням перебудувати свою державу за зразком передової тоді держави – Візантії. Тому що народ наш був молодий, сильний, держава була багата, велика. Можливо, внутрішньої упорядкованості та зовнішньої відшліфованості, як у Візантії того часу, в нас ще не було. І ось він узяв і те й інше.

– Уже традиційним стало по-справжньому народне святкування Дня Хрещення Русі – щорічно і в молебні на Володимирській гірці, і в хресному ході до Києво-Печерської Лаври бере участь дедалі більша кількість людей. Наприклад, торік, за підрахунками організаторів хресного ходу, в ньому взяли участь 250 тис. людей. Ми бачимо, як щороку потік вірян зростає. Чому так відбувається?

– Це день нашого духовного сплеску. Він для нас дуже дорогий, бо цього дня багато наших предків прийшло до Христа. Це велика радість про чоловіка, який знайшов Істину. Він прийшов до Христа, прийняв Хрещення, він став сином Божим і сином вічного спасіння. Тому й шануємо ми та святкуємо цей день, здійснюємо щороку багатолюдний хресний хід із Володимирської гірки до Києво-Печерської Лаври. Це говорить про те, що люди шукають духовного спілкування.

– Кількість людей, які бажають такого духовного спілкування, щороку збільшується…

– Це говорить про те, що люди потребують духовного. Нас від ранку до ночі годують інформацією – політичними гаслами, фактами, ідеями, новинами. Звичайно, певною мірою людині важливо знати, що відбувається навколо, але запит душі людської не в тому, щоби знати, де сталися землетруси, де – потопи, де – революція тощо… Істинний запит людської душі – дізнатися про Бога. Дізнатися своє майбутнє, дізнатися, для чого людина створена, яке її призначення.

Тому люди й збираються в Церкві, виходять на хресний хід і там одне з одним спілкуються, духовно збагачуються від цього спілкування, одне одного підтримують і втамовують свою духовну спрагу – спрагу слова Божого, спрагу молитви, спрагу єднання із Христом.

– Багато хто з тих, хто далекий від церковного життя, не розуміють, що таке канонічна Церква. Поясніть, будь ласка, суть проблеми. І чому в канонічній Церкві є благодать, а в розкольницьких угруповань її нема?

– Канонічна Церква – це спільнота вірян, яка живе за канонами, тобто за певними правилами Церкви Христової.

У кожної держави є звід правил – конституція. І всі громадяни повинні жити згідно з цим документом. Якщо громадянин живе за конституцією, то в нього все добре, все чітко, все нормально. Якщо ж він порушує правила, то його дії називають антиконституційними, й за це людину карають.

Церква теж має свою конституцію – це канони. Якщо ми живемо за канонами, то називаємося канонічною Церквою, якщо ж порушуємо канони, то називаємося неканонічною церквою, тобто незаконною. Звичайно, якщо людина порушує канони церковні, її за це не штрафують, не садовлять до в’язниці – це не наші міри, – але молитовне та євхаристійне спілкування з такими людьми припиняється. Ми в такий спосіб відсікаємо їх від себе, відділяємо себе від них заради збереження чистоти віровчення.

Наша канонічна Церква навіть у сьогоднішніх непростих умовах намагається не порушувати жодних канонів. Якщо хтось хоче детально дізнатися, які саме ми маємо канони, той може відкрити й почитати «Книгу правил» і подивитися, як християни повинні жити, щоб перебувати в руслі церковних правил. Їх написали люди, але за натхненням Духа Святого. Хто дотримує канонів, той сам наповнюється благодаттю Святого Духа, а хто порушує – той позбавляється цієї благодаті.

– Нещодавно було створено нову релігійну організацію, котру назвали «Православною церквою України». На тлі цього почастішали випадки загарбань храмів. Крім того, є факти тиску на вірян, побиття священників і мирян, а у Верховній Раді на розгляді перебувають законопроєкти, які сама Церква називає дискримінаційними. Це те, про що говорять ЗМІ. Хотілося б отримати коментар із перших вуст – яка ситуація насправді? Є відчуття, що вона змінюється. Чи відповідає це дійсності та що взагалі необхідно зараз робити, щоби сучасні гоніння, нападки на Церкву повністю припинилися?

– Коли людина знаходить своє місце в житті, вона заспокоюється. Бог кожному дав певні таланти та призначення, й доки ми їх не відкриємо – миру в душі не буде.

Агресія, що її ми зазнаємо від прихильників «ПЦУ», свідчить про те, що вони не знайшли себе й перебувають поза істиною. Агресія – це своєрідний лакмусовий папірець, який свідчить про те, що немає благодаті Святого Духа в цій спільноті. Там, де є така благодать, там завжди мир, радість, спокій, щастя, блаженство.

Де цього немає, людина кидається навсібіч і думає: якщо вона захопить храм або всіх зробить подібними до себе, то це її заспокоїть. Повірте, це ніколи не заспокоїть людину. Доки вона не пізнає істини, не прийде до Бога й не змириться перед Ним, не буде миру в її душі. Навіть якщо увесь світ піде за нею, буде її слухати й робити, як вона каже. Диявол у такому само становищі перебуває – йому погано, в нього внутрішній дискомфорт, і він думає: «Якщо всіх людей я до себе переманю, то заспокоюся». Але цього не відбувається! Сатана переманює до себе багатьох людей, проте спокою не знаходить, тому що не живе з Богом.

Наша Церква ніколи не виявляла жодної агресії ні до кого, ніколи не захоплювала чужі храми. Є в нас приклади, коли до архієреїв УПЦ приходили представники влади та давали ключі від храмів, що належать УГКЦ або «УПЦ КП», та єпископи завжди відмовлялися від таких «подарунків». Нам чужого не треба! І це – ставлення справжньої Церкви.

Сьогодні хвиля рейдерських загарбань наших храмів йде на спад і котиться вже більше за інерцією. Інерція загарбань триває ще в деяких регіонах, проте вона вже втратила підживлення з центру, адже саме звідти походила ініціатива. Сьогодні, дякувати Богу, ситуація заспокоюється.

Я вже говорив нинішньому президенту, що ми не чекаємо від влади жодних преференцій. Ми просимо, щоб усі були рівні перед законом, щоб не було законів для одних і для інших. Зокрема й тих законів, які сьогодні все ще стоять на порядку денному проти нашої Церкви. Так не має бути – всі мають бути рівні перед законом, і в цьому суть демократичної держави.

Мистецтво керівництва державою полягає не в тому, щоб усіх навернути до одностайності, а в тому, щоб усіх різнодумних об’єднати – розумно об’єднати, не порушуючи їхньої свободи слова, свободи волі. Налаштувати їх так, щоб вони працювали задля спільного добра. І робити це потрібно без примусу.

«ПЦУ» було створено для підпорядкування інших цій структурі, щоб діяти в інтересах певних політиків. Але Церква – поза політикою! І, тим більше, не може служити будь-якій окремій партії. Церква служить усім людям – незалежно від їхніх поглядів, переконань, рівня доходу або освіти. Усі перед Богом однакові, всі рівні. Ми всі – діти Божі.

– На жаль, за останні роки церковна тематика стала занадто політизованою. Що Ви можете сказати тим, хто слово «Церква» сприймає виключно в політичному контексті?

– Хочу сказати тим людям, які не розуміють природи Церкви, щоб вони не втручалися в її життя, тому що це дуже небезпечно.

Це не загроза. Я й сам боюся переступити правила Церкви, тому що знаю: це потім обернеться для мене трагедією. Тому я б радив таким людям: якщо не розумієш – не втручайся, не давай поради. А політикам скажу: якщо хочете об’єднати – об’єднайтеся самі спочатку. Ми подивимося, як це робиться, і, може, самі об’єднаємося за таким само сценарієм. А роз’єднувати набагато легше…

Політики в усі часи прагнули заволодіти Церквою, бо не знають її природи і не бачать її справжнього Главу – Христа. Вони бачать, що йде корабель, а Капітана не бачать. І думають: нумо я сяду, візьмуся за штурвал і теж «покерую Церквою». А тут не все так просто – хто взявся за штурвал церковний, в того руки відсохли. Хто поліз Церквою керувати, всі закінчили трагічно. Тому я вас прошу – не треба! Церква сама розбереться у своїх проблемах. У політиків є свої завдання, у Церкви – свої. І кожен повинен займатися своїми.

– Є думка, що зараз у світі йде повномасштабна боротьба із християнством. І що нападки та гоніння на Церкву, які спостерігаються в нашій країні, – це не просто боротьба з УПЦ, а частина глобальної антихристиянської кампанії.

– Абсолютно згоден із цим. Ми є свідками спільної великої боротьби проти Христа, яка зараз розгорнулася по всьому світу.

Йде глобалізація, вибудовується великий світ, великий спільний дім, в якому мають усі люди жити. Вибудовується світ, де не буде політичних кордонів, адже вони породжують безліч проблем. І в рамках цього світу місця для Христа й Церкви Його не передбачається.

Зараз ми займаємося тим, щоби відстояти для Церкви законне місце в новому просторі, однак не хочемо за це платити чистотою своєї віри. Тому що кроки, які нав’язують нам, ідуть усупереч канонам, Божим заповідям. І хоча формально нам дають залишатися християнами, по суті, ми перестаємо ними бути, якщо порушуємо закони Христові. Ну який я християнин, якщо робитиму те, що Христос забороняє? Я вже буду не християнином, а мильною бульбашкою – величезних розмірів, але порожнім.

Тому ми й боремося, щоб залишатися вірними канонам і водночас посідати законне місце в цьому світі. Як частина боротьби новітнього світопорядку із християнством і виступають сьогодні й нападки на УПЦ, й історія з томосом.

– Для багатьох із тих, хто далекий від християнського життя, на жаль, роль Церкви стала формальною. З іншого боку, й серед тих, хто регулярно ходить у храм, чимало людей, які ведуть не зовсім християнський спосіб життя. Що Церква сьогодні може протиставити сучасному суспільству, щоби підняти загальний рівень духовності людства?

– Є люди, які кажуть, що Церква застаріла, що вона консервативна, занадто догматизована, що її треба змінювати відповідно до стандартів сучасного суспільства. Прихильники такого підходу закликають до перебудови, нововведень, часто – антихристиянських. Але, знаєте, так чинять далеко не всі. Багатьох людей Церква цілком влаштовує і приваблює – саме своїм «консервативним» улаштуванням, поглядами.

Тим, кого Церква не влаштовує, хто хоче її змінити, я хотів би сказати: змінювати треба. Але не Церкву, а себе. Якщо я вимагаю Боже встановлення скоригувати згідно з моїм бажанням – це неправильно. Навпаки, треба мене скоригувати, щоб я підходив для Церкви та відповідав їй. Якщо ми так не будемо робити, а будемо Церкву під себе підлаштовувати, то просто опинимося поза Церквою, станемо на шлях смерті – духовної та фізичної. Бо є тільки один закон життя – Божі заповіді. Решта — закон смерті. І він рано чи пізно веде до знищення.

Церква – це дар Божий всім людям. Вона здатна та хоче обійняти всіх людей і привести їх до Бога, не виключаючи того, що людина живе на землі, і враховуючи всі потреби людини.

Але водночас загальний вектор Церкви спрямований до Бога. Якщо ми хочемо йти в інше місце, то ми виходимо з Церкви, йдемо від Бога. Але тільки Бог є джерелом життя, блага й любові. Той, хто йде від Бога, – йде до смерті, безладу та трагедії.

– Чи можна говорити, що в консервативності – сила Церкви?

– Церковний консерватизм страшний для гріховної людини, яка звикла жити у своїх пристрастях. А для того, хто живе згідно з волею Божою, консерватизм Церкви – джерело свободи.

Наприклад, я не почуваюся чимось пов’язаним, живучи в Церкві. А я практично в ній народився, і у священному сані служу вже 48 років – відтоді, як мене висвятили на диякона. І скажу, що в Церкві мені дуже цікаво! Життя в Церкві пов’язане із внутрішнім світом людини, а він – дуже красивий, важливо тільки побачити цю красу. Захотіти побачити.

Людина у всесвіті – це оаза в пустелі. Це мікросвіт. Коли ти починаєш розбиратися у своєму мікросвіті, це дуже цікаво. Цікаво боротися із собою. І тільки на перший погляд здається, що це нудна вправа, нудне заняття, коли ти сам у собі розбираєшся, сам себе десь тиснеш. Ні, коли тиснеш у собі гріховне, і в тебе постає Боже, це дуже цікаво, і велика радість від цієї боротьби народжується у людини всередині.

У мене є досвід мирського життя. Я жив, та повноти життя не було – воно було пісним, одноманітним. Встали, пішли, попрацювали, прийшли… І все. Завтра знову те саме. А в Церкві життя таке різноманітне, красиве, змістовне.

І заради чиїхось бажань перебудовувати це життя, робити його пісним, нудним та безцільним ми не можемо. Церква залишається такою, якою вона є. А якщо хтось хоче жити іншим життям… Що ж. Вільному – воля, спасенному – рай.

– Ви очолили Українську Православну Церкву в один із найскладніших для неї періодів. Що найскладніше зараз для Вас як для Предстоятеля?

– Для будь-якого Предстоятеля є свої складності. Вони однакові. Я послушник Церкви. Я не є кимось іншим. Перебуваючи на послуху, я, виконуючи службовий обов’язок, повинен спілкуватися і з іновірними людьми, які мають спотворені поняття про Бога, і з бізнесменами, і з політиками. І моє завдання як Предстоятеля – спілкуючись з іновірними, не втратити чистоту своєї Православної віри. Спілкуючись із бізнесменами – не перетворитися на бізнесмена. Спілкуючись із політиками – не перетворитися на політика. Я повинен залишитися Божим слугою, слугою Церкви.

З цієї нагоди розповім про анекдотичний випадок із реального життя. Один архієрей постриг свого послушника в ченці. Прийшов його друг, теж архієрей, і вітає щойно постриженого ченця: «Вітаю тебе із прийняттям ангельського образу. При цьому бажаю, щоб ти не втратив образу людського».

Стати ченцем – це добре. Але якщо ти втратиш при цьому образ людський, ченцем ти вже не будеш. Образ людський – це фундамент, на якому будується все.

Отримавши служіння Предстоятеля, я бажаю собі не втратити образ простого християнина, на якому все базується. Простого християнина, який має жити благочестиво, любити Бога та ближнього, бути терплячим, смиренним, лагідним. Оцей образ християнина я прагну не втратити.

– А як Вам це вдається? Адже відомо, що Ви ведете дуже строгий, аскетичний спосіб життя, багато часу присвячуючи молитві. Як вдається Вам поєднувати служіння Предстоятеля Церкви, пов’язане з постійним залученням у вирішення адміністративних, політичних питань, про які ми тут говорили, й водночас таке суворе чернече життя?

– Ви мене переоцінили. Я не вважаю себе таким. Я сказав про свої цілі – що, несучи послух Предстоятеля, не повинен втратити образ справжнього християнина. Але я не сказав, що я його не втратив.

Я падаю, спотикаюся, я немічний, грішний. Та покладаюся на милість Божу і звершую служіння в міру своїх сил і старань. Ну, а Бог – Бог робить. І коли щось зроблено добре, то це зробив Бог, а не я. А якщо при спілкуванні з іншими людьми, з мирськими, я не розчиняюся, то це, напевно, тому, що вже й бачив, і чув, і проходив те, що мені часом пропонують. Я випробував усе на собі, й це мене зовсім не приваблює. Я знаю цьому ціну.

– Ви дуже часто, звертаючись до вірян у своїх проповідях, закликаєте їх зберігати чистоту Православної віри. Як це можливо, особливо зараз, у наш час?

– Віра – це зібрання знань, правил, законів, які дають людині правильне поняття про Бога. Якщо я прагну зберегти чистоту Православної віри, то навіть якщо духовно впаду – маю шанс у будь-який час встати, виправитися й стати нормальною людиною, християнином. Якщо в мене не буде цього правильного зразка, то я вже не зможу стати духовно здоровим.

Чистота збереження святої віри – це запорука того, що людина завжди має шанс змінитися, виправитися. Це не означає, що ми, члени Церкви, святі – ми всі хворі, ми всі грішники, й кожен свої недоліки має, свої немочі та слабкості. Але в нас є зразок, який нам дає можливість у будь-який момент подивитися на нього, себе виправити й стати таким же. Якщо цього зразка не буде, в нас не буде шансу насолоджуватися тим блаженством, котрим насолоджуються ті, що живуть із Богом.

Читайте також: Актуальне інтерв’ю Блаженнішого Митрополита Онуфрія про духовне життя, мир та прощення

8 листопада телеканал «Інтер» також покаже документальний проект «Наш Блаженніший», присвячений 75-річчю Предстоятеля Української Православної Церкви.

Розмовляв Андрій Данилевич,

Текстова версія «Фоми в Україні»,

Переклад українською «Церковної православної газети» УПЦ

Просмотров: 1

3 листопада 2019 року, у Неділю 20-ту після П’ятидесятниці, з нагоди 10-річчя віднайдення мощів преподобної Анастасії Київської у Покровському жіночому монастирі столиці було звершено святкову Божественну літургію, яку очолив намісник Києво-Печерської Лаври митрополит Вишгородський і Чорнобильський Павел. Про це повідомляє Інформаційно-просвітницький відділ УПЦ з посиланням на прес-службу Бориспільської єпархії.

Його Високопреосвященству співслужили митрополит Бориспільський і Броварський Антоній, митрополит Ніжинський і Прилуцький Климент, архієпископ Обухівський Іона, єпископ Баришівський Віктор, єпископ Білогородський Сильвестр, єпископ Згурівський Амвросій та духовенство Київської єпархії.

Після читання Євангелія владика Павел звернувся до парафіян Святої Покровської обителі.

Під час богослужіння були піднесені сугубі молитви за мир в Україні та за єдність Православної Церкви.

За Божественною літургією митрополит Антоній звершив дияконську хіротонію над іподияконом Василієм Пріц.

Читайте наші новини у Тelegram: швидко, зручно і завжди у вашому телефоні!

Просмотров: 3

Дії прихильників «ПЦУ» на Буковині 1 листопада 2019 року викликали широкий резонанс у громадськості. Завдяки стійкості віруючих та злагодженим діям правоохоронних органів спроби грубою силою захопити храми у селі Стара Жадова та Михальча Сторожинецького району Чернівецької області закінчилися невдачею. Як розвивалися події після вечірніх штурмів розповіли віруючі в коментарі Інформаційно-просвітницькому відділу УПЦ, подробиці про захоплення дізнавалися журналісти ТК «Інтер», які відвідали Чернівецьку область. Не обійшлося й без фейкових повідомлень на телеканалі «1+1», «УНІАНі» та ще ряді місцевих ЗМІ.

Парафіяни релігійної громади УПЦ на честь святих Архангелів Михаїла і Гавриїла в селі Стара Жадова розповіли, що наступного після провокації дня, у Дмитрівську поминальну суботу, у храмі була звершена Божественна літургія:

«Все пройшло добре, дуже багато було людей, був ТК “Інтер”, давали інтерв’ю, зняли всі наші ушкодження. Найголовніше — настоятель сказав хорошу проповідь, подякував, усі виходили в піднесеному настрої, казали в будь-якому випадку — ми храм не віддамо. Збираємося всі у вівторок в поліцію з адвокатом, щоб не було провокацій, і готуємося до засідання суду».

Віруючі в Старій Жадовій помітили тих самих людей, що намагалися захопити їхній храм, пізніше у с. Михальча: «Від нас вони поїхали в с. Михальча — це ланцюгова реакція — вони і ті молодчики з автобуса. Проміжок часу, коли вони виїхали від нас і туди доїхали, збігається, і по фотографіях можна ідентифікувати цих людей».

Парафіянка Свято-Михайлівського храму в селі Стара Жадова Наталія Грицюк у своєму коментарі кореспонденту програми podrobnosti.ua розповіла: «Хлопці молоді були, в капюшонах, обличчя закрите у деяких навіть. Сказали, що це їхній храм. Що їм сказали, що ніби наша громада перейшла, й вони хочуть, вони тут мають служити».

Православні буковинці поділилися, що після того, як рейдери покинули територію храму, вони змушені були залишитися ночувати в церкві, щоб захистити її від можливої повторної атаки. Парафіяни зазначили, що деякі з них спали на підлозі в храмі, а деякі так і не змогли заснути тієї ночі.

Журналісти телеканалу «Інтер» поспілкувалися також членами релігійної громади УПЦ в селі Михальча. За словами свідків, прихильники «ПЦУ» заявили, нібито прибули «виконувати розпорядження губернатора про перехід релігійної громади».

«Як вони били ці двері – ви розумієте – як у фільмах фортеці беруть, ось так точно такий гуркіт був, як нашу святиню хотіли осквернити», – описала дії тих, «які прийшли виконувати розпорядження», жителька села Людмила Бледа.

Цілу ніч парафіяни працювали, щоб замінити вирвані та розтрощені двері.

Агресію нападників засудили громадські активісти, охарактеризувавши такі дії, як релігійні утиски та рейдерське захоплення.

«Зафіксовані всі дії, передані до правоохоронних органів. Я закликаю, вимагаю від представників правоохоронних органів, місцевої влади – негайно зупинити це свавілля. Це наші громадяни, їхні права захищені Конституцією. Це не припустимі речі в цивілізованому суспільстві», — підкреслив Руслан Лінда, голова ГО “Вільний вибір громади”.

І в Старій Жадові, і в Михальчі релігійні конфлікти тривають уже близько пів року. Громади обох парафій подали позови до суду — зараз чекають на чергові засідання.

https://podrobnosti.ua/media/videos/2019/11/2/podrobnosti-za-2019-11-02-2000_43e37df31db546e99fe4251e33add85c.mp4  У той час, як біля храмів цілодобово моляться віруючі та чергують правоохоронці, щоб уникнути подальших конфліктів, ЗМІ продовжують нагнітати ситуацію та поширювати фейки про події, які мали місце 1 листопада.

Джерелом, на яке посилаються ряд українських ЗМІ, стала журналістка, яка звинуватила громаду УПЦ у зломі і використанні сльозогінного газу.

Після невдалої спроби захоплення храму у селі Михальча, журналістка Галина Єреміца, якої навіть не було на місці подій, звинуватила релігійну громаду канонічної Церкви в зломі, агресії та застосування сльозогінного газу. Прихильниця «ПЦУ» також опублікувала відео, на якому кілька «кліриків» нової церковної структури вночі в порожньому храмі «смиренно» співають акафіст. Водночас інші активісти «ПЦУ» чогось тримають відкритими двері храму, в які через деякий час просовується рука невідомого і розпорошує сльозогінний газ, помітили кореспонденти СПЖ.

Згодом вісім різних ЗМІ — «БукІнфо», «Молодий Буковинець», «Релігійна правда», «Нове телебачення старого міста», «Буковинський край», «Уніан», «АСС» і ТСН — розтиражували фейкову інформацію. Телеканал ТСН при цьому пішов далі всіх інших, оскільки не тільки не потрудився перевірити інформацію журналістки, але навіть переплутав її ім’я.

У Чернівецько-Буковинській єпархії прокоментували фейк про уявну агресію віруючих УПЦ і запропонували читачам новини такі питання:

«1) Яким чином ВНОЧІ у ЗАЧИНЕНОМУ Свято-Успенському храмі УПЦ опинилися капелани та активісти ПЦУ. Вони просочилися через стіни? Святий Дух їх приніс?

2) “журналістки” не було на місці подій у Михальчі, хто є джерелом, яке розповідає цю байку?

3) Де віруючі, яких травили газом під час богослужіння, їх кількість і заяви у Національну Поліцію?

4) Чому в храмі УПЦ виламані старовинні двері та цілу ніч парафіяни релігійної громади встановлювали нові.

5) Ви знаєте, що з лютого 2019 триває цілодобове молитовне стояння, релігійної громади УПЦ села Михальча, захищаючи святиню села. Від кого? Схоже від тих, хто вночі з допомогою тарана нищать двері храму та потім на відео зображують з себе жертв нападів “руського міру”…».

Нагадаємо, близько 17:00 1 листопада парафіяни релігійної громади УПЦ в с. Стара Жадова помітили, що в їхній храм проникли прихильники «ПЦУ». Замки на церковних дверях зрізував особисто чоловік «хресної» «предстоятеля ПЦУ» Епіфанія Михайло Поляк. Про це чоловік сам повідомив правоохоронців. Атака односельців Епіфанія не увінчалася успіхом – у справу втрутилася поліція.

Через декілька годин послідовники «ПЦУ», деякі з них, очевидно перемістилися з с. Стара Жадова, в селі Михальча здійснили чергову невдалу спробу штурмом захопити храм УПЦ — виламали двері та ввірвалися у храм, який вже декілька місяців стоїть зачиненим до рішення суду. У протистоянні, що виникло згодом, дісталося навіть правоохоронцям, які намагалися захистити спершу менш чисельних парафіян УПЦ. Храм вірянам вдалося відстояти.

Читайте наші новини у Тelegram: швидко, зручно і завжди у вашому телефоні!

Просмотров: 5

Кіпрська Православна Церква не поминає «ніякого нового предстоятеля» та продовжує займати нейтральну позицію щодо українського церковного питання. Про це сказав Предстоятель Кіпрської Церкви Архієпископ Нової Юстиніани й всього Кіпру Хризостом II, передає Інформаційно-просвітницький відділ УПЦ з посиланням на грецьке інформаційне агентство «Ромфея».

Предстоятель Кіпрської Православної Церкви пояснив, що хоча й не згоден з діями Константинопольського патріарха, проте продовжує займати нейтральну позицію. Він не підтримує рішення про переривання євхаристійного спілкування з патріархом Варфоломієм Руською Православною Церквою, проте й поминати якогось «нового предстоятеля» не став.

«…Ми як Кіпрська Церква тримаємось нейтральної позиції, оскільки не погоджуємося з позицією нікого з двох і не пішли на поминання ніякого нового предстоятеля», — сказав Архієпископ Хризостом II.

Читайте наші новини у Тelegram: швидко, зручно і завжди у вашому телефоні!

Просмотров: 62

1 листопада 2019 року під час робочої поїздки до Тернопільської області Президент України Володимир Зеленський висловив свою позицію щодо церковних питань  і зокрема стосовно Української Православної Церкви на Тернопільщині та в країні. Відео діалогу Президента та керівника ветеранської спілки добровольців виклав на своїй сторінці «Правий сектор/ Тернопільщина», передає Інформаційно-просвітницький відділ УПЦ.

Керівник вищезгаданої спілки озвучив «головне питання», яке, з його точки зору, хвилює сьогодні його однодумців: «найперше і найголовніше — питання, яке зараз замовчується — це питання присутності діяльності такої організації, як Московський Патріархат на Тернопільщині». Варто зазначити, що в описі до цієї бесіди праворадикали назвали найбільшу конфесію країни «терористичною організацією», а Президента країни «особою, яка обіймає посаду президента».

Відповідаючи на запитання присутніх, Володимир Зеленський, сказав: «не зовсім правильно, щоб я цим займався». Він повідомив, що найближчим часом на конкурсній основі буде обрано нового голову Державної служби з етнополітики та свободи совісті, який матиме повноваження, опираючись на думку суспільства, такі питання розглядати.

Глава Держави підкреслив, що в релігійних питаннях потрібно бути обережними, і враховувати думку усіх сторін та Української Православної Церкви, зокрема.

«Воно (релігійне питання – ред.) дуже sensitive (делікатне), як кажуть англійською мовою… Ми можемо з керівниками таких організацій, як ваші, зустрітися і проговорити це питання. Я думаю, що буде справедливо, якщо ми візьмемо таких керівників з будь-якого куточку нашої країни і ми можемо в Києві зустрітись і проговорити, проговорити ваше бачення, почути їх бачення», — запропонував Президент В. О. Зеленський.

Фото president.gov.ua

Читайте наші новини у Тelegram: швидко, зручно і завжди у вашому телефоні!

Просмотров: 217

2 листопада 2019 року в ефірі телеканалу «Інтер» вийшов п’ятдесят четвертий випуск щотижневої програми «Слово Предстоятеля», в якій Блаженніший Митрополит Київський і всієї України Онуфрій звертається з духовною настановою до глядачів. Про це повідомляє Інформаційно-просвітницький відділ УПЦ.

Предстоятель розповів про те, чому нас навчає Євангельська притча про багача і Лазаря (Лк. 16: 19-31), яку Церква пропонує в Неділю 20-у після П’ятидесятниці.

Блаженніший владика зазначив, що з цієї притчі ми дізнаємося, що таке вдячність.

Як нагадав Його Блаженство, бідний Лазар переносив із терпінням бідноту і свої хвороби, ніколи не нарікав на Бога, і Бог ніколи його не полишав; а багач був невдячний Богові, хоч мав усе, і врешті-решт не був здатен прийняти в себе вічне життя.

«Таку силу має вдячність, — підкреслив Архіпастир. — Коли людина дякує Богу навіть за гірке, за важке, за хвороби, скорботи, то все це перетворюється для неї на користь. А коли людина має вдачу, багатство, успіх, але не дякує Богові, то це все повертається для неї на шкоду, і людина від цього страждає. Людина за все має дякувати Богові!».

Друге, чому ми навчаємося з цієї Євангельської історії, за словами Блаженнішого Митрополита Онуфрія, — покаянню.

«Коли людина живе на землі з тілом, Бог дає нам великий дар покаяння. І під час земного життя людина може зробити все — може нагрішити і може покаятися… Але коли розлучається душа з тілом, то людина вже не може випросити собі покаяння в Бога», — нагадав він.

Предстоятель також розвінчав міф про те, що явлення дива або розмова з воскреслим святим вдосконалює нашу віру. «Віра вдосконалюється не від бачення дива, віра вдосконалюється через особистий подвиг людини, через особисте життя за заповідями Божими, — наголосив владика і додав: — Тоді людина починає на власному досвіді пізнавати Бога — …так очевидно бачити Бога, як ми бачимо свого товариша, починає душою і тілом переконуватися, що Бог є Любов, Бог є Милосердя, Бог є Істина, Бог є Добро».

Митрополит Онуфрій закликав усіх бути вдячними за все Богові — «тоді все, що маємо у житті — і солодке, і гірке — приноситиме нам користь і в цьому житті, і у вічному».

Відеозвернення Предстоятеля Української Православної Церкви — щосуботи в ефірі телеканалу «Інтер», або на YouTube-каналі за посиланням.

Дивіться також проповіді Блаженнішого Митрополита Онуфрія на YouTube-каналі Інформаційно-просвітницького відділу УПЦ.

Читайте наші новини у Тelegram: швидко, зручно і завжди у вашому телефоні!

Просмотров: 50

Прихильники «ПЦУ» виламали двері в храм, а потім під час сутички побили навіть поліцейських.

Пізно ввечері 1 листопада 2019 року прихильники «ПЦУ» в селі Михальча Сторожинецького району Чернівецької області здійснили чергову невдалу спробу штурмом захопити Свято-Успенський храм УПЦ. Як повідомили Інформаційно-просвітницькому відділу УПЦ в Чернівецько-Буковинській єпархії близько десятка осіб виламали двері та ввірвалися у храм, який вже декілька місяців стоїть зачиненим до рішення суду. У протистоянні, що виникло згодом, дісталося навіть правоохоронцям, які намагалися захистити спершу менш чисельних парафіян УПЦ.

Віряни розповіли, що починаючи з серпня місяця, коли була вже не перша, але найзухваліша спроба штурмом захопити церкву, на території почали чергувати представники релігійної громади УПЦ та прихильники «ПЦУ». Останні встановили навіть свій намет, кошти на який виділили у сільській раді, розповіли місцеві жителі. Відомо, що саме голова села неодноразово привселюдно обіцяв захопити храм і був присутнім під час усіх провокацій.

Цього разу, повідомляють очевидці, основним підбурювачем і одним з тих, хто ламав двері був Валентин Білик. «Він є дуже хорошим другом депутата від нашого округу (203 округ від партії «Слуга народу» – ред.) — Георгія Мазурашу. І підозрюємо, що Валентин Білик має певну підтримку від нього і в цьому питанні».

Розповідаючи про перебіг подій, парафіянка Людмила, яка якраз була на чергуванні, зазначила: «ми сиділи й обговорювали ситуацію в с. Стара Жадова (відбулася спроба захоплення храму УПЦ декількома годинами раніше — ред.) і в якусь мить підбігли до дверей багато людей, почали їх ламати. Чим вони гупали — ми не бачили. Вони зробили коло тим, хто там виламував двері. Нас було троє і ми не мали доступу до них. Почали телефонувати нашим. Але їм потрібен був час, щоб зібратися. На поміч тим, хто ламав двері, відразу почали збігатися їхні прихильники. Таке відчуття, що вони десь поряд чекали, коли почнеться штурм. Ми викликали поліцію, прибуло два правоохоронці. Коли почалася сутичка, то били навіть поліцейських, які нас намагалися захищати. Зрештою нашим парафіянам вдалося таки відстояти свій храм. Тільки от двері повністю зняті та поламані…».

Наразі на території храму знаходяться парафіяни УПЦ та прихильники «ПЦУ», під’їхав додатковий наряд поліції. Ситуація поки, що нестабільна. Віруючі моляться.

У с. Михальча православні відстояли свій храм

У ще одному селі на Буковині – Михальчі православні відстояли свій храм. Зараз віруючі моляться і чергують біля церкви. Прихильники "ПЦУ", які виламали церковні двері, також знаходяться на території. Присутня поліція, яка підтримує порядок.

Gepostet von Українська Православна Церква am Freitag, 1. November 2019

«Хресний» «предстоятеля ПЦУ» Епіфанія зізнався, що власноруч зрізував замки на церковних дверях.

1 листопада 2019 року, о 17:00, парафіяни релігійної громади УПЦ на честь святих Архангелів Михаїла і Гавриїла в селі Стара Жадова Сторожинецького району Чернівецької області помітили сторонніх людей у храмі. Як виявилося, семеро прихильників «ПЦУ» незаконно проникли до церкви, попередньо зрізавши замки. Про це Інформаційно-просвітницькому відділу повідомили парафіяни з місця події.

Вони розповіли, що до храму прибігли численні односельці, на виклик приїхали правоохоронці, які склали протокол.

«Коли їх (представників «ПЦУ» – ред.) опитувала поліція, то чоловік нашого колишнього скарбника (Ольги Поляк), яка викрала кошти зі скарбнички й уставні документи, зізнався, що це він зрізував замки. Вони нам пошкодили систему відеоспостреження», — розповіли парафіяни й додали, що у селі всі знають, що ця родина вважає себе «хресними предстоятеля ПЦУ» Епіфанія, який народився та провів дитячі роки у цьому селі.

Церковних рейдерів, серед яких було декілька «кліриків ПЦУ», вдалося вивести з храму. Проте, як повідомили парафіяни, до семи рейдерів спершу приєдналося ще декілька однодумців, а згодом під’їхав автобус з молодими людьми. Парафіян Української Православної Церкви на чолі з настоятелем протоієреєм Василієм Гуцуляком, зібралося близько сотні осіб.

На даний момент прихильники «ПЦУ» розійшлися, автобус теж поїхав.

«Як не дивно, поліція поводила себе толерантно і допомагала вирішити конфлікт у законний спосіб. Начальник районного відділення поліції попросив дві сторони прийти у вівторок у відділок на зустріч для розв’язання усіх питань», — зазначають парафіяни.

Церковні рейдери намагалася переконати правоохоронців у тому, що в них нібито є рішення суду на їхню користь, а сьогодні «їм урвався терпець» і вони вирішили діяти таким чином.

Насправді, справа про незаконну перереєстрацію парафії УПЦ в “ПЦУ” наразі розглядається в судових інстанціях і була домовленість, що до кінцевого рішення суду ніяких захоплень не буде.

«Конфлікт триває ще з лютого. У нас місяців три було молитовне стояння, але коли було призначено перше судове засідання, то вони заспокоїлися. І ми перестали чергувати. 25 жовтня мало відбутися перше установче засідання в районному суді, але представники ОДА не з’явилися. Наступне засідання заплановано на 2 грудня. Нас запевняли, що вони теж хочуть все вирішити у правовому полі. Що наразі відбулося, чому саме сьогодні? — невідомо. Ми не очікували, що в п’ятницю, перед суботою поминальною, таке може статися…», – дивуються православні буковинці.

У цей час біля храму лишилися парафіяни, моляться. Кажуть, що будуть чергувати до початку Божественної літургії: «Добре, що сьогодні поліція допомогла все владнати, шкода людей, на вулиці мороз… Але ми особливо не радіємо, бо не знаємо чого очікувати від цих людей наступного разу».

Нагадуємо, голосування релігійної громади на честь святих Архангелів Михаїла і Гавриїла відбулося 24 лютого 2019 року. Це одна з понад сотні парафій, які засвідчила вірність своїй Церкві. 25 квітня релігійна громада звернулася з відкритим листом до «предстоятеля ПЦУ» Епіфанія з хештегом #Епіфаній_вам_не_соромно? Жителі села, де пройшло дитинство і шкільні роки «предстоятеля», розповіли, що теперішній голова громади «ПЦУ» Ольга Поляк викрала установчі документи парафії УПЦ і понад 70 000 грн, зібраних для великодніх подарунків малозабезпеченим, старим і дітям. За фактом крадіжки було відкрито кримінальне провадження. А 10 березня були проведені незаконні збори територіальної громади, куди привезли людей з різних сіл і на них релігійну громаду УПЦ примусово «перевели» в ПЦУ. Після цих подій в. о. голови Чернівецької ОДА Михайло Павлюк, попри відкриту кримінальну справу, видав розпорядження і здійснив незаконну перереєстрацію.

На Буковині показали майстер-клас як зустрічати самозванців з «ПЦУ»

На Буковині показали майстер-клас, як зустрічати самозванців з «ПЦУ».Православні буковинці вразумляють "кліриків ПЦУ", які зрізавши замки, намагалися заволодіти храмом УПЦ: "Нам не потрібні Ваші слова, ми бачимо ваші дії. У нас є свій наставник, йдіть звідки прийшли".Нагадуємо, парафіяни та поліція завадила десятці односельців «предстоятеля ПЦУ» захопити сьогодні храм у с. Стара Жадова: https://bit.ly/2PFgQ8OВ даний момент триває конфлікт у буковинському селі Михальча.В Чернівецькій єпархії просять молитов!

Gepostet von Українська Православна Церква am Freitag, 1. November 2019

Інформаційно-просвітницький відділ УПЦ публікує велике інтерв’ю до 75-річчя з Дня народження Блаженнішого Митрополита Київського і всієї України Онуфрія. 

Про те, чого найбільше маємо прагнути та здобувати у земному житті; чому одна людина випромінює світло, а інша вкриває все навкруг пітьмою; як можна побачити Бога, і які перепони найчастіше на заваді; а також, як повернути мир у країну, навчитися прощати та подолати зло у собі і навколо. 

— Ваше Блаженство, щиро вітаємо Вас із 75-річним ювілеєм! Нам відомо, що Ви стримано ставитесь до ювілеїв і всілякого роду святкувань, але це — достойна дата, яка підсумовує Ваші труди і окреслює плани на майбутнє. Що Ви вважаєте найголовнішим здобутком для людини в земному житті?

— Які плоди Господь вимагає від людини, яка знаходиться в Церкві? Звичайно, не плоди в буквальному сенсі, не грона винограду або глечик вина, це — духовні плоди, про них говорить святий апостол Павел: «Плід же духовний є любов, радість, мир, довготерпіння, благість, милосердя, віра, лагідність, стриманість» (Гал. 5, 22–23). Саме їх людина повинна постійно приносити Богу в Церкві.

Всі ці властивості, або чесноти, про які згадує святий апостол Павел як про духовні плоди, є в душі кожної людини, але вони засмічені гріхом — духовним сміттям. І коли людина живе в Церкві правильно, тобто будує своє життя на правилах церковних, на законах Церкви, перебуває в молитві, поститься, творить добрі справи, вивчає Святе Письмо, яке відкриває багато питань, що хвилюють її, — то така людина таким чином починає розчищати свою душевну ниву. І ці даровані людині чесноти, які складають разом образ Божий у людині, починають давати плоди, паростки: в однієї людини в якусь одну міру виростають, у іншої — більше, в третьої — ще більше. І ось ці плоди людина повинна приносити постійно Богу, постійно повинна перебувати в любові до Бога і ближнього, постійно намагатися бути в мирі з Богом і своїм ближнім, постійно бути довготерпеливою, тобто переносити щось таке, що їй не приємно, але Бог допускає людині це.

— Якою головною властивістю володіє людина, як носій образу Божого?

— Людина, як вище творіння Боже, має на собі печать Троїчеського Божества. Ця печать називається розумом. Господь є досконалим Розумом, і саме таку печать Господь поклав на кожну людину. Кожна людина має в собі розум, що народжує постійно думку. Чи хоче людина думати, чи не хоче — думка твориться все рівно, це не від нас залежить. Розум народжує думку, яка залежить від того, куди наш розум повернений. Якщо ми повернені лицем до Бога, то наш розум несе світлу енергію, яка нас освячує, і все довкола нас. Якщо розум спрямований від Бога до гріха, тоді він несе з собою понуру, темну, негативну енергію, яка потьмарює саму людину, несе людині печатку такого смутку і робить таким все довкола неї.

Господь говорить, що якщо людина живе святими законами, за святими заповідями, то вона живе у світлі, і благодать Святого Духа просвічує і наповнює саму людину радістю, яка розливається навколо, оточує людину і всіх, хто з цією людиною спілкується. Всі відчувають якусь позитивну силу, але то сила не людини, то сила Божа. Тому ми, дорогі браття і сестри, повинні пам’ятати: для того щоб прославляти ім’я Боже, людина повинна знати Бога — що Господь є наш Творець, що Він Сам є Життя і вічне Світло. Він сам є Любов і випромінює із Себе ці якості, ці добрі властивості.

Самі ми світла Божого не притягнемо, не прихилимо, ми повинні знати Троїчеського Бога, свого Творця, і виконувати ті заповіти, які Господь дає нам для того, щоб дехто повернув собі втрачену колись благодать Божу, а хто її ще не має в собі, ще не знайшов, зміг знайти її. Вся Біблія, весь Закон Божий, зводиться до того, що людина повинна любити Бога і ближнього, як образ Божий. Із заглибленням у духовні закони життя ці дві заповіді розтлумачуються, розкриваються все більше і більше, саме це тлумачення двох головних заповідей і складає Біблію.

— Чи може людина бачити Бога?

— Якщо ми подивимось на історію людства, історію Нового Завіту, то побачимо, що в усі віки ворог людського спасіння диявол намагався здійняти перепону між Богом і людиною. У перші віки Християнства такою перепоною був страх смерті, яка чекала на християнина, чиї релігійні переконання стануть відомими всім довкола. Але багато хто здійнявся над цим страхом і побачив обличчя Бога, і за цю віру заплатив своєю кров’ю — кров мучеників, таким чином, стала насінням Християнства. Їх убивали, а їхня кров запалювала серед інших любов до Бога, і замість одного християнина поставав десяток, сотня, тисяча.

Коли закінчилась епоха гоніння на християн, настав інший період: тоді диявол підняв між Богом і людиною єресь і розколи. Єресь — це неправильне вчення про Бога, а розкол — намагання людини зробити Церкву такою, як вона цього хоче, а не Бог. Але багато віруючих здійнялись і над цією перепоною, побачили Бога і показали іншим людям шлях до святості: деякі з них проживали в пустелях, монастирях, деякі — в миру, але всі вони зуміли піднятись, щоб побачити обличчя Бога.

Після цього настав час благополуччя, під час якого диявол зводив між Богом і людиною стіну байдужості: все спокійно, ніхто нікого не гонить, не утискає, людині навіюється, що не треба поститись, молитись — поживи краще у своє задоволення, відпочинь із друзями, а потім, як прийде старість, будеш каятись, молитись — і спасешся. Але людина, яка є уважною до себе, ставить собі запитання: «А раптом я не доживу до того часу, треба готуватись завчасно, треба здійнятись над безпечністю, щоб побачити Бога тепер, доки ще не пізно…».

Потім настав період безбожжя, коли диявол навіював багатьом, що світ виник мало не випадково, і багато з людей не змогли подолати нову перепону між Богом і людиною: атеїзм. Але знайшлись і такі, які знову здійнялись і над цією перепоною, щоб побачити Бога.

Сьогодні ворог людського спасіння робить спроби «обожити, освятити» людські бажання, внаслідок чого людина намагається поневолити Творця собі. Ми визнаємо Бога і вважаємо, що тільки за це Бог є нашим боржником і змушений виконувати всі наші бажання; але, коли людина правильно пізнає Бога, то вона підчиняється волі Божій в першу чергу. «Чи бачили ми Бога?» — таке запитання сьогодні може перед собою поставити кожен із нас.

— Як людина може побороти зло — і всередині неї, і довкола неї?

— У світі існують дві сили: темна і світла. Світла ангельська сила допомагає людям, а темна сила намагається відвести їх від Бога і довести до загибелі. Представник цих темних ангелів спокусив Єву в раю. Бог дав заповідь людині, щоб вона вдосконалювалась духовно: «З усього вкушайте, що росте в саду, окрім одного дерева». Здавалося б, незначна заповідь, в раю була тисяча прекрасних дерев, плодів і злаків — і на вигляд, і на смак. І тільки одне дерево з цієї тисячі було заборонене. Диявол спокусив Єву, вона вкусила і дала Адамові, і той вкусив — так почалася ця сумна для нас історія про те, як люди позбулися здатності жити в раю і були видалені Богом із раю. Але коли Господь виганяв Адама із раю, то дав обітування, що прийде час, і сім’я жінки зітре голову древнього змія диявола. І цим сім’ям жінки явився Спаситель, Котрий народився від Пресвятої Діви Марії і переміг диявола на Хресті, коли взяв на себе всі гріхи людства, розірвав їх і став переможцем смерті.

Сьогодні ми живемо в новій благодаті, коли Господь воскрес і дав кожній людині силу для того, щоби вона була спасенна і творила Божі заповіді. Господь дає Ангелів цілим народам, а людям — Ангелів Охоронців. Та людина, яка хрестилася в ім’я Отця і Сина і Святого Духа, яка вірує в Христа як Сина Божого і Спасителя світу, одержала при Хрещенні Ангела Охоронця. Ми його не бачимо тілесними очима, але він завжди поруч із нами. Як говорить святий апостол Павел, він допомагає тим людям, які хочуть спастись. Ангел дає добрі поради, вкладає добрі думки в серце людини. Щоправда, нам часто важко розпізнати — де думка від Ангела, де від темного духа, а де думка від нашої плоті. Наша душа наповнена багатьма помислами і бажаннями, серед яких — і добрі, і недобрі, тому нам і важко розібратись. Для того щоб розпізнати, який помисел від Ангела, а який від темного духа, людина в першу чергу повинна знати Святе Письмо, там усе роз’яснюється.

Як іще можна розпізнати думку Ангела від думки темного духа? Коли приходить думка від темного духа, то людина починає стискатися всередині, на неї находить сумнів, сум’яття. Це є ознакою, що до неї підійшов злий дух. Коли приходить думка від Ангела, то від цієї думки людина заспокоюється, вона відчуває мир і спокій, говорячи сучасною мовою, людина відчуває себе на місці. Це є ознакою того, що прийшла думка від Ангела. Але для того щоб мати навик цього розпізнання, людина має перебувати в молитві, бути уважною до себе і стежити, що ж відбувається всередині? Іноді подвижників, які занурюються в себе і уважно спостерігають себе зсередини, називають егоїстами, бо вони тільки собою займаються, а до оточуючого байдужі. Це неправильно, людина — це мікросвіт, це весь космос, Всесвіт стиснений і скорочений, вміщений в одну людську плоть. І коли людина вивчає себе, свої схильності, вона пізнає весь світ, вона пізнає загальну систему його побудови і розуміє, що має бути на якому місці. Такій людині, яка трудиться над своїм духовним вдосконаленням, Ангели допомагають. А коли ми грішимо, Ангели відступають подалі від нас, тому що їм неприємно бути поряд із людиною, яка грішить, оскільки від неї буває духовний сморід. Ангели відходять, сумують і моляться за таку людину, а коли людина живе свято і праведно, то Ангели радіють.

— Чи кожна людина має присвячувати себе Богові?

— Кожна людина повинна віддати, присвятити себе Богові, але що це означає? Людина повинна підкорити себе тому Закону, який Бог подарував нам. Коли ми виконуємо Божественні заповіді, це означає, що ми віримо Богові і присвячуємо свої сили, свої розумові здібності, свої таланти фізичні і духовні Йому. Буває, що людина, як сьогодні модно, знає про Бога, але Йому не вірить, вважаючи, що Бог має бути помічником її чи рабом. І задає Богові програму: Ти маєш мені це зробити, Ти маєш мені так зробити. Це неправильний духовний погляд, Богу треба довіряти і вірити. Тобто — що Бог сказав нам, то є істина, і її треба виконувати, тільки таким є правильне відношення людини до Бога. І коли ми починаємо жити, вважаючи, що Бог має бути нашим помічником, то від цього викривлення людського життя зароджується всередині людини неспокій, війна. І в якийсь певний час, коли вона досягає максимального рівня, це виплескується назовні і виникає справжня війна, коли ми повстаємо один проти одного, вбиваємо один одного. Все це — породження гріха. Це є наслідком того неспокою, який є в людській душі, коли вона неправильно ставиться до Бога.

Свята Церква нагадує людям, що людина покликана для високої мети, для того, щоб жити вічно на Небі з Богом. Земне життя, яким би воно не було — багатим чи бідним, щасливим чи нещасливим — завершується, бо має, як і все, початок і кінець. А те Життя, до якого Церква готує людину, не має кінця. Воно Вічне, неминуще, і Церква готує людей до свого Життя, вона свідчить людям, що вони повинні жити в мирі одним з одним, бо ми є дітьми одного Бога.

— Ваше Блаженство, як ми, віруючі громадяни України, можемо допомогти припиненню війни на Сході України і поверненню миру в нашу країну?

— Якщо батько має десять синів, то він не ділить їх на старших чи молодших, а якщо вони ворогують між собою, то він завжди намагається їх примирити. Бог також хоче, щоб ми жили в мирі один з одним. І Церква наша говорить про те, що в людей на землі завжди є проблеми, вони були і будуть. В древньому Ізраїлі для вирішення цих проблем були судді. Це такі люди, до яких зверталися за вирішенням майнових чи якихось інших спірних питань. Люди приходили до судді, і він вирішував ці питання, не допускаючи, щоб люди вбивали за це один одного, тоді теж таке траплялося. Церква говорить про те, що ніякі земні проблеми, навіть зібрані всі докупи не вартують життя однієї людини, воно на терезах буття переважає всі проблеми. Тобто всі проблеми абсолютно не варті того, щоб одна людина померла за них.

Завжди на землі залишається шлях і спосіб вирішити проблеми миром. Є дар слова, який Господь дав нам, і ми можемо дискутувати й обмінюватися словами. Є дар внутрішнього відчуття ситуації, і з допомогою слова, переговорів можна подивитись один одному в очі і знайти порозуміння. Саме цими методами Церква закликає вирішувати всі земні проблеми. І молиться, щоб був мир в Україні, щоб наші хлопці перестали гинути, тому що це найбільша трагедія і ми її сьогодні маємо. Молоді покидають цю землю і віддають своє життя, а вони б ще могли жити і трудитись, виховувати дітей. Ми молимось, щоб це припинилось. Щоб люди зрозуміли, що кожну проблему можна вирішити мирним шляхом.

— А як навчитися прощати і чи можна без цього спастись?

— Приклади, як прощати ближнього, ми знаходимо у всіх святих, але найвищий приклад ми знаходимо в земному житті Спасителя Господа Іісуса Христа. Всі ми — люди, когось ми ображаємо, хтось нас кривдить. Ми спровокували когось, щоб він нас ударив або не так подивився, не так сказав. Ми маємо в собі гріх, а Господь був безгрішний, і Він робив людям тільки добро, а люди за це Його і ненавиділи, і гнали, і ображали, і нарешті розіп’яли на Хресті. І яка остання була молитва Спасителя? «Царю Небесний, прости їм, бо вони не відають, що творять». Ось — найвищий приклад того, як потрібно прощати ближнього, адже часто він теж не відає, що творить.

Нехай Господь дає нам сили, щоб ми у своєму житті намагалися постійно дякувати Богові за все, що отримуємо від Нього, щоб ми ті сили, ті здібності, ті дари, які Господь нам дає, використовували для продукування добра, а не на гріх. А якщо ми не доводимо свої справи до праведного кінця, то повинні пам’ятати, що є надійний засіб — покаяння, який ми повинні застосовувати постійно. Ми повинні і ближнього прощати, без чого не будемо мати дерзновіння просити Бога, щоб простив нас, ми повинні говорити: «Господи, прости мені вільні і невільні мої гріхи». Якщо будемо так будувати своє життя, то станемо спадкоємцями Царства Божого на землі, і Царства Небесного на Небі. Тому що Царство Небесне починається на землі, коли Бог царює в людині.

— Щиро вдячні, Ваше Блаженство, за настанови, ще раз вітаємо Вас з ювілеєм і щиро бажаємо Вам многая літ у здоров’ї, мирі та молитві за Українську Православну Церкву, за всю Україну та кожного з нас!

Нагадаємо, майбутній Предстоятель Української Православної Церкви — в миру Орест Березовський — народився 5 листопада 1944 року на Буковині, у родині священника — протоієрея Володимира Березовського. Цього року Блаженніший владика святкує свій 75-річний ювілей.

Інтерв’ю для «Печерського Листка»

Вів бесіду архімандрит Пафнутій (Мусієнко),

прес-секретар Предстоятеля УПЦ

Читайте наші новини у Тelegram: швидко, зручно і завжди у вашому телефоні!

1 листопада 2019 року на електронну пошту поліції Львівської області надійшло повідомлення про те, що будівля обласної клінічної лікарні та храм на честь Святого Великомученика Георгія Побідоносця Української Православної Церкви на вулиці Короленка у Львові заміновано. Про це повідомляє Інформаційно-просвітницький відділ УПЦ з посиланням на сайті Головного управління Національної поліції у Львівській області.

За вказаними адресами виїхали слідчо-оперативні групи, експерти-вибухотехніки, кінологи, патрульні поліцейські та фахівці інших служб.

Правоохоронці обстежили зазначені приміщення і прилеглі до них території. Повідомляється, що вибухонебезпечних предметів не виявлено.

Поліцейські вживають заходи для встановлення особи, яка надала у поліцію неправдиву інформацію, вирішується питання про відкриття кримінального провадження.

31 жовтня 2019 року, з благословення Предстоятеля Української Православної Церкви Блаженнішого Митрополита Київського і всієї України Онуфрія, на запрошення Надзвичайного і Повноважного Посла Турецької Республіки в Україні Ягмура Ахмета Гюльдере, вікарій Київської Митрополії архієпископ Боярський Феодосій взяв участь у святковому прийомі, організованому турецьким посольством в Україні. Про це повідомляє Інформаційно-просвітницький відділ УПЦ.

Захід проходив з нагоди головного державного свята Туреччини – Дня проголошення Республіки у 1923 році. Святковий прийом відвідали державні службовці, діячі релігії, науки, культури.

Від імені Блаженнішого Митрополита Київського і всієї України Онуфрія архієпископ Феодосій привітав пана Посла та членів дипломатичного корпусу з 96-ю річницею проголошення Республіки і побажав миру та добробуту турецькому народові.

8 листопада 2019 року телеканал «Інтер» покаже документальний проект «Наш Блаженніший», присвячений 75-річчю Предстоятеля Української Православної Церкви Блаженнішого Митрополита Київського і всієї України Онуфрія. Про це повідомляє Інформаційно-просвітницький відділ УПЦ з посиланням на «Українські новини» та inter.ua.

Прем’єра документального проекту «Наш Блаженніший» відбудеться 8 листопада о 22:00, повтор — 9 листопада о 07:00.

У кінострічці будуть показані ексклюзивне інтерв’ю Архіпастиря та спогади близьких йому людей.

Блаженніший Митрополит Онуфрій розповість про свій життєвий шлях від ченця до Предстоятеля Української Православної Церкви, про своє дитинство, бажання стати священником, про пройдені випробування і предстоятельське служіння.

Своїми особистими враженнями про Предстоятеля поділяться з глядачами його земляки, товариші по духовній семінарії, священнослужителі й прості віруючі, у тому числі відомий український боксер Олександр Усик, який перед своїми поєдинками завжди бере благословення у Блаженнішого Митрополита Онуфрія.

Нагадаємо, майбутній Предстоятель Української Православної Церкви — в миру Орест Березовський — народився 5 листопада 1944 року на Буковині, у родині священника — протоієрея Володимира Березовського. Цього року Блаженніший владика святкує свій 75-річний ювілей.

Під час реставраційних робіт, які в даний час проходять в Ближніх печерах Києво-Печерської Лаври, було відкрито місце, де звершував свій молитовний подвиг один з найзнаменитіших Печерських угодників — преподобний Іоанн Багатостраждальний. Про це повідомляє Інформаційно-просвітницький відділ УПЦ з посиланням на прес-службу Лаври.

Подвижник віри жив, подвизався і молився у Святій Печерської обителі в XII столітті, свій головний подвиг звершив у ямі, в яку закопав себе по пояс, борючись з пристрастю блуду. Так він провів всю Святу Чотиридесятницю, і Господь послав йому милість — він позбувся цієї пристрасті.

Намісник Києво-Печерської Лаври митрополит Вишгородський і Чорнобильський Павел особливо відзначив: «Ми часто ходимо по печерках, але не бачимо того, що знаходиться поруч з нами, під кладкою цегли або під дошками. Сьогодні ми очистили місце подвигу преподобного отця нашого Іоанна Багатостраждального і думаємо, як зробити так, щоб це місце було видно всім людям і щоб парафіяни і паломники Лаври могли доторкнутися до цього святого місця. Нам відомо багато святинь, що пов’язані з життям тих чи інших святих, але тут ми бачимо місце, де людина боролася сама з собою, зі своїми пристрастями і пороками…»

Після завершення реставраційних робіт місце великого подвигу Божого угодника можуть побачити всі охочі.

 

 

 

 

У четвер, 31 жовтня 2019 року, вийшов з друку навчальний посібник для 1-го класу духовної семінарії «Священное Писание Нового Завета. Четвероевангелие» під авторством викладача Київських духовних шкіл архімандрита Феофана (Меджидова). Видання посібника здійснено з благословення Предстоятеля Української Православної Церкви Блаженнішого Митрополита Київського і всієї України Онуфрія та за сприяння Керуючого справами Української Православної Церкви митрополита Бориспільського та Броварського Антонія. Про це повідомляє Інформаційно-просвітницький відділ УПЦ з посиланням на прес-службу КДА.

Підручник є продовженням серії наукових видань Київських духовних шкіл.

Рецензентами виступили: протоієрей Ростислав Снігірьов, доктор богослов’я, професор Київської духовної академії та архімандрит Іоасаф (Морза), професор Київської духовної академії.

Посібник рекомендований Вченою радою Київської духовної академії і семінарії та підготований до друку Видавничим відділом Української Православної Церкви.

Підручник складається з двох розділів, перший з яких присвячений ісагогіці Священного Писання, де розглядаються загальні відомості про Святе Писання, коротка історія новозавітного канону, історія тексту новозавітних книг, а також детально висвітлюється характер і особливості кожного Євангелія. У другій та основній частині детально аналізується кожна подія Священної Євангельської історії. Всі події подані у хронологічному порядку за класичною схемою розподілу. Для більш ясного і глибокого погляду на Євангельські події (паралельно з пасхальним принципом) у посібнику застосований географічний принцип свт. Феофана Затворника.

Загальний обсяг навчального посібника складає 464 сторінки.

29 жовтня 2019 року Святий Архієрейський Собор Польської Автокефальної Православної Церкви під керівництвом Його Високопреосвященства, Блаженнішого Сави, Митрополита Варшавського і всієї Польщі залишив незмінною свою позицію щодо українського церковного питання. Про це повідомляє Інформаційно-просвітницький відділ УПЦ з посиланням на офіційний сайт Польської Автокефальної Православної Церкви.

У заяві Архієрейського Собору Єпископів повідомляється, що після ознайомлення зі змістом листів Патріарха Сербського, архієпископа Албанського, відправлених Константинопольському Патріарху Варфоломію, було прийнято наступне рішення: «Залишити незмінною свою позицію щодо автокефалії Української Церкви, висловлену в Соборних Постановах №340 від 9 травня 2018 р., №341 від 15 листопада 2018 р. і №342 від 2 квітня 2019 р.».

Відзначається, що «Польська Автокефальна Православна Церква не проти надання автокефалії Церкви в Україні на підставі догматично-канонічних норм для цілої Церкви, а не групи відступників-розкольників».

Архієреї Польської Церкви підкреслюють: «Відступники від вчення Святої Церкви не можуть представляти здоровий церковний організм. Це порушує євхаристійну єдність всього Православ’я».

30 жовтня 2019 року в Свято-Успенській Києво-Печерській Лаврі, під головуванням митрополита Херсонського і Таврійського Іоанна, відбулося засідання Комісії з канонізації святих при Священному Синоді Української Православної Церкви, повідомляє Інформаційно-просвітницький відділ УПЦ з посиланням на прес-службу Херсонської єпархії.

Під час засідання були розглянуті матеріали щодо канонізації в лику місцевошанованих святих ігумені Серафими Корецької (+1663) (Рівненська єпархія) і встановлення святкування на честь Вілійської ікони Божої Матері «Знамення» (1889) (Рівненська єпархія).

Після вивчення наданих матеріалів вони були передані для розгляду у Священний Синод Української Православної Церкви.

Ще в 1889 році у Вілії сталося диво – явлення ікони Божої Матері «Знамення». Попри плин часу, зміну політичних режимів, війни і революції, місцеві жителі зуміли зберегти цю святиню – вклонитися чудотворній іконі і тепер, як і понад століття тому, їдуть люди з усіх-усюд, сподіваючись на зцілення і допомогу. Диво, пов’язане з іконою, сталося, як переповідають тамтешні жителі,  в оселі звичайного селянина Миколи Остапчука. У четвер перед Трійцею в оселі місцевого селянина Миколи Остапчука наче з-під землі вийшла ікона Божої Матері, яку згодом іменували «Знаменієм».

Як дослідив теперішній настоятель храму святої великомучениці  Параскеви у Вілії протоієрей Олександр Жук, 26 березня 1891 року ікона була  урочистим хресним ходом з  піснеспівами перенесена з  оселі селянина до місцевого  храму. 

 

 

 

 

 

 

У ніч з 29 на 30 жовтня 2019 року невідомі проникли в Свято-Олександро-Невський храм с. Невське Кремінського району Луганської області. Після їх нападу в храмі не вціліло нічого. Про це повідомляє Інформаційно-просвітницький відділ УПЦ з посиланням на прес-службу Сєверодонецької єпархії.

Вандали осквернили головні святині храму — скинули все з престолу, поглумилися над антимінсом, дарохранительницею, напрестольним Євангелієм, святими іконами і вирвали царські врата. Вся церковне начиння і меблі розгромлені.

На місці злочину працюють правоохоронні органи. Поки особистість тих, хто скоїв таку наругу, не встановлена, як і мотиви, оскільки нічого цінного за межі храму винесено не було.

В суботу, 12 жовтня 2019 року, відбулося засідання Собору Ієрархії Елладської Православної Церкви, під час якого Архієпископ Афінський і всієї Еллади Ієронім виступив з пропозицією визнати так звану “Православну церкву України”, яка була антиканонічно утворена як паралельна структура канонічній Українській Православній Церкві. Ієрархія Елладської Православної Церкви довірила Архієпископу Ієроніму право розпочати поминання глави новоствореної розкольницької структури в диптихах за богослужінням. 29 жовтня 2019 року стало відомо, що Архієпископ Ієронім надіслав главі “ПЦУ” лист №4751 від 21 жовтня 2019 року, яким Елладська Церква заявляє про фактичне визнання цієї новоутвореної квазіцерковної структури.

У зв’язку з цим Відділ зовнішніх церковних зв’язків УПЦ уповноважений заявити наступне, передає Інформаційно-просвітницький відділ:

Висловлюємо жаль у зв’язку з цим рішенням, яке суперечить священним канонам і традиції Церкви, а також є великою помилкою, яка наносить шкоду як Православ’ю в Україні, так і всеправославній єдності. Згадане рішення є ножем у спину канонічній Українській Православній Церкві, яка всі роки страждала від церковного розколу і продовжує страждати від розкольників і сьогодні, відстоюючи канонічний порядок в Церкві.

Українська Православна Церква неодноразово доводила свою позицію до відома Предстоятеля і єпископату Елладської Православної Церкви та інформувала про реальну ситуацію в церковному середовищі України. На жаль, Елладська Православна Церква солідаризувалася з помилковими діями Константинопольського Патріархату.

Прикро, що інтереси грецької солідарності, що сьогодні фактично стали проявом етнофілетизму, переважили інтереси всієї повноти Православ’я. Жаль, що геополітичні та політичні чинники взяли верх над Православною Церквою в Елладі, яка піддалася зовнішньому тиску.

Разом з тим, висловлюємо сердечну вдячність тим архієреям, священникам, монахам і мирянам Елладської Православної Церкви, які підіймали свій голос і закликали Архієпископа Ієроніма й ієрархію Елладської Церкви не робити цього та сміливо і з дерзновенням свідчили про істину і захищали канонічний порядок в Церкві.

В історії Православної Церкви, особливо в епоху Вселенських Соборів, але й не тільки, було багато моментів, коли прихильники єресей і розколів отримували тимчасові перемоги над Церквою. Однак, рано чи пізно приходив час і істина Христова перемагала. Не сумніваємося, що так буде і цього разу, навіть якщо й чекати прийдеться довго.

Прикро, що своїми діями по визнанню розколу, входженню у літургічне спілкування з людьми, що не мають законного рукоположення, Елладська Церква ставить відкритим питання щодо можливості нашого подальшого євхаристичного спілкування з нею.

Кінцеве рішення щодо можливості подальшого перебування в євхаристичному спілкуванні та співслужіння з духовенством Елладської Церкви буде приймати Священний Синод Української Православної Церкви.

12 листопада прес-служба Донецької єпархії опублікували «Відповідь на заяву голови так званого «київського патріархату» Філарета (М. А. Денисенко)». Інформаційно-просвітницький відділ публікує документ повністю.

Протягом кількох останніх тижнів громадськість схвильована словами, які виголосив з церковного амвона громадянин України М. А. Денисенко (людина, що називає себе «Патріархом Київським і всієї Руси-України Філаретом») в одній зі своїх проповідей». Відео, на якому відображено вищезгадана подія, опубліковано 04 листопада 2016 року на відеохостингу YouTube.

Слова, вимовлені «патріархом» Денисенко, обурили не тільки нас, жителів Донбасу, але і розсудливих людей з різних регіонів України та інших країн. Так званий «патріарх» сказав, що населення Донбасу має спокутувати стражданнями і кров’ю «гріх голосування на референдумі за федералізацію». Ці страшні і нелюдські слова потрясли і глибоко поранили серця багатьох людей.

На жаль, в 2014 році на території Донбасу почалася братовбивча війна. За даними ООН, з середини квітня 2014 року по 31 липня 2016 року загинули 9 553 людини і постраждали 22 137 людини. За цими цифрами стоять людські долі. М. А. Денисенко (Філарет) говорить про кров десятимісячної дівчинки Кіри, яку розірвало снарядом разом з матір’ю, коли вони гуляли в міському парку міста Горлівки; про страждання матері, у якої при обстрілі загинули троє маленьких дітей; про долю дев’ятирічного Вані Воронова, якого снаряд позбавив зору, ніг, руки і молодшого брата. Виникає питання: якому «богу» він (Філарет) служить? Ваалу, якому приносили людські, в тому числі і дитячі жертви, в Карфагені?

Люди, які служать Істинному Богу, який сказав, що одне з Його імен – Любов, не можуть закликати до насильства і кровопролиття. Снаряди не розбирають, у кого летіти – в справжніх злочинців або беззахисних літніх людей, жінок і дітей. Застосування принципу колективної відповідальності – ще одне історичне варварство, яке відкидає в розвитку тих, хто застосовує такий принцип далеко назад.

Роль істинної Церкви в цивільних і військових конфліктах у всі часи була виключно миротворчою. Завдання християн сьогодні – молитися про припинення війни і своїми словами і справами сприяти якнайшвидшому поверненню ситуації на Донбасі в цивілізоване русло, коли люди різних поглядів будуть мати можливість мирним шляхом домовлятися про те, як їм жити поруч один з одним.

Глибока розділенність громадянського суспільства, сварки, розбіжності, які ми спостерігаємо сьогодні, все це – прямий наслідок страшного гріха церковного розколу, на чолі якого в свій час став лжепатріарх Філарет (Денисенко). За ширмою «патріотизму» ховаються неправда і деструктивна діяльність, яка роз’єднує український народ ось уже третє десятиліття поспіль.

Донецька і Горлівська єпархії є невід’ємною частиною Української Православної Церкви, Справжньої і Єдиної Церкви Українського народу, яка ближнім і дальнім проповідує Воскреслого Христа — Джерело Любові і Радості в людях! На протязі всього свого життя і діяльності Українська Православна Церква виховує в своїй пастві любов до Бога, до ближнього, до Батьківщини, до свого народу.

Сьогодні ми підносимо наші молитви, щоб Господь щедро обдарував нашу багатостраждальну землю миром, ми молимося про всіх тих, хто трудиться на відповідальному поприщі миротворчості заради благоденства Христової Церкви і всіх нас!

Єпископат, духовенство, монахи Православного Донбасу

22 листопада в Україні вшановують пам’ять жертв Голодомору 1932-1933 років.

21 листопада, на території Державного музею «Меморіал пам’яті  жертв голодоморів в Україні» (Київ, вул. Лаврська, 3) Блаженніший Митрополит Київський і всієї України Онуфрій відслужив заупокійну літію за безвинно постраждалими співвітчизниками.

Блаженнішому  Владиці співслужили:  Керуючий справами УПЦ митрополит Бориспільський і Броварський Антоній, єпископи – Макарівський Іларій, Боярський Феодосій,  Ірпінський Климент, Бородянський  Варсонофій. За богослужінням молилося духовенство м. Києва.

Богослужбові піснеспіви виконав хор Київських духовних академії і семінарії під управлінням архімандрита Романа (Підлубняка).

Наприкінці, Блаженніший Митрополит Онуфрій поклав квіти до меморіалу та звернувся до присутніх зі словом настанови:

«Дорогі отці і браття, ми сьогодні зібрались тут, щоби вшанувати пам’ять тих, хто загинув від супостатів невинною смертю, хто помер від голоду в ті часи, коли на нашу віру і Христову Церкву були гоніння. Ми прийшли на це місце, щоб згадати усіх, хто став жертвою за нас, просимо Бога, щоб простив їх вільні та невільні гріхи, поселив їх в райських оселях, а нам дав добрий розум, і щоб такі сторінки нашої історії більше не повторювалися. Нехай Господь береже всіх нас».

22 листопада в Україні вшановують пам’ять жертв Голодомору 1932-1933 років. На території Національного музею «Меморіал пам’яті жертв голодоморів в Україні» (вул. Лаврська, 3) відбулася церемонія вшанування пам’яті загиблих.

 В заході взяли участь: Президент Петро Порошенко, Прем’єр-міністр Арсеній Яценюк, голова КМДА Віталій Кличко, представники Церков, влади та громадськості.

У  вшануванні пам’яті жертв голодоморів взяв участь Предстоятель Української Православної Церкви Баженніший Митрополит Київський і всієї України Онуфрій. Також нашу Церкву на церемонії представили Керуючий справами митрополит Бориспільський і Броварський Антоній та  митрополит Білоцерківський і Богуславський Августин.

Митрополит Онуфрій звернувся до присутніх зі словом:

«Шановний пане президенте, дорогі отці, брати і сестри!

ХХ століття стало для нашого народу часом складних випробувань. Ми пережили дві світові війни, революцію, безбожний радянський експеримент, масові репресії та багато чого іншого. Однак однією з найжахливіших трагедій, які випали на долю українського народу в минулому столітті, став голодомор 1930-33 років. Україна, яка завжди славилася своїми родючими землями, пережила тоді страшний голод, який забрав життя кількох мільйонів наших співвітчизників. Голодною смертю помирали і старі, і молоді, і діти, і жінки. Мабуть, не залишилося тоді в Україні родини, яку б не зачепило це страшне горе.

Сумно усвідомлювати, що голод 1930-33 років був результатом свідомих дій тих, хто був тоді при владі. Безбожний режим вчинив страшний злочин проти власного народу. Як казав герой відомого роману Федора Достоєвського: «Якщо Бога нема, то все є дозволеним». Користуючись цією антихристовою логікою, ті, які захопили тоді владу в свої руки, намагалися знищити всіх, хто заважав будувати їм на землі так званий комуністичний режим. У результаті — обіцянки світлого майбутнього перетворилися на кривавий терор.

У цьому є важливий урок для всіх нас: коли людина відрікається від Бога і починає будувати свій земний рай, це завжди закінчується трагедією. Усі криваві режими ХХ століття говорили про своє бажання принести користь народу. Насправді ж вони приносили тільки кров та сльози.

Сьогодні, коли ми намагаємось будувати нову Україну, ми маємо класти в її фундамент християнські моральні цінності і саме християнською мораллю мають бути пронизані всі сфери нашого життя. Християнським має стати все наше суспільство, тільки в цьому запорука його успішного розвитку в майбутньому.

Згадуючи трагічні події 1930-их років, маємо перш за все піднести молитви за всіх тих, хто по-мученицьки скінчив своє життя. Будемо просити Бога, аби він простив їх усяку провину та прийняв до Свого Небесного Царства.

Будемо також просити Пресвяту Богородицю, аби Вона завжди берегла нашу державу під Своїм Покровом і щоб більше ніколи не повторилися на нашій землі ті страшні випробування, яких ми зазнали у минулому столітті»

Під час церемонії також було оголошено загальнонаціональну хвилину мовчання  та акцію “Запали свічку”.

Насамкінець, присутні поклали до меморіалу квіти та запалені свічки.

ДОВІДКА. Національний Музей «Меморіал Пам’яті Жертв Голодоморів в Україні» є центром увіковічення пам’яті людей, які загинули в роки голодоморів, коли в мирний час і за сприятливих кліматичних умов від голоду помирали мільйони. Сьогодні Меморіал є центром вшанування пам’яті померлих, місцем, де кожен має змогу пом’янути своїх безвинно убієнних родичів, співвітчизників та помолитися за їхні душі. Як відомо, тоталітарний більшовицький режим відняв уцих людей не лише свободу й право на життя, а й споконвічне право на гідне поховання за християнськими канонами, а їхні души були позбавлені належних похоронних обрядів.

Фоторепортаж >>>